Павлюк Н.В.
Материалы II международной научно-практической конференции "Современные научные исследования -2006". - том 34 Психология и социология. - Днепропетровск: Наука и образование, 2006. - 66с.
Особливості дослідження маргінальності в сучасному суспільстві
Проблема маргінальності в Україні стала актуальною на межі 90-х років. В результаті кризи та реформ стабільні економічні, соціальні, духовні структури були трансформовані, і елементи, які утворюють кожну з цих структур – інститути, соціальні групи та індивіди – опинилися у проміжному, перехідному стані, внаслідок чого маргінальність стала характеристикою тяжких соціально-стратифікаційних процесів в українському суспільстві.
Багатозначність, багатоаспектність поняття маргінальності, його глибина і міждисціплінарність привертає увагу дослідників сучасних соціальних процесів. Звернення до проблеми маргінальності починається з поглиблюваного дослідження самого феномена серед загальноприйнятих концепцій та поступового осмислення його в контексті сучасної української реалії [1].
Феномен маргінальності характерен не тільки особистості, але і групам, і суспільству в цілому. Процеси структурації в сучасному українському суспільстві, свідчать про зростання чисельності безробіття та бездомності, що призводить до розвитку процесів маргіналізації українського суспільства, посилюються прояви маргіналізації шляхом міграційних процесів.
Під маргінальністю розуміють перехідне, структурно не визначене соціальне становище суб'єкта. А виходячи з цього, маргінальна особистість (“проміжна”) – це тип особистості, що формується на межі різних соціальних середовищ, що зумовлює її суперечливу свідомість та поведінку [2].
Маргінальність є постійним явищем у людській історії. Однак його гострота залежить не від нього самого, а від тих суспільних процесів, які притаманні певній соціальній спільності, історичному часу. Підтримуючи думку про те, що маргіналізація була притаманна всім типам держав протягом людської цивілізації, треба відмітити, що вона з особливою силою актуалізується в перехідні етапи суспільного розвитку [3].
Очевидно, що особистість в перехідний період корінним чином відрізняється від особистості в сталому традиційному суспільстві. Сама структура традиційного суспільства з її жорстко, майже герметично замкненими один відносно одного елементами, що складали безліч окремих, ізольованих, самодостатніх соціально-культурних організмів, інтровертно замикала життєдіяльність індивідів на проблеми окремих груп населення. Соціальний статус людини в такому суспільстві з народженням її визначається раз і назавжди, статично та незмінно. Система норм життєдіяльності, напрямок формування свідомості, ментальності жорстко визначаються тією соціальною спільнотою, до якої індивід належить з народження. Вийти за межі цього соціуму майже неможливо. Важливо підкреслити, що в цій ситуації він виступає не як автономний елемент суспільства.
Розглядання людини “ззовні” передбачає співставлення її з іншими сутностями та явищами: відношення з природою, суспільством, Богом та самим собою. Осмислення людини “зсередини” передбачає розкриття її власної унікальної природи, тобто осягнення її тілесного, емоційного, духовного та соціального буття. Зрозуміло, що ці два підходи в ідеальному варіанті не можуть існувати ізольовано один від одного. Вони доповнюють один одного. І ще слід зазначити, що ефективною основою функціонування будь-якої моделі соціуму є система відносин “ індивід - суспільство”. І дуже багато в розвитку цих відносин залежить від того, на яких засадних принципах вони будуються.
В літературі склалися два основних підходи-культурологічний та соціально - структурний. Представники першого в цілому уявляють маргінала як людину проміжного стану, неврівноважену в своєму соціальному статусі внаслідок потрапляння і поверхового засвоєння двох протилежних культурних середовищ і, отже, таку, що глибоко не репрезентує жодну з них. Один з наслідків міграції – створення ситуації, в якій індивід, будучи змішаної чи не змішаної крові, виявляє себе таким, що прагне жити в двох розділених культурних групах. Як результат виробляється неврівноважений характер – особистісний тип із характерними формами поведінки. Це є “маргінальна людина”. Внутрішній світ такої людини є своєрідним гібридом, коли вона живе та поділяє культурне життя і традиції двох різних народів, рас, націй, але ніколи не має особливого бажання розлучатися зі своїм минулим та його традиціями, так само як вона не прийнята в нове середовище. До певного часу таке співжиття двох культур в особистісній структурі людини є мирним. Але рано чи пізно з'являється відчуття неблагополуччя, відчуженості, що призводить до різних форм душевного розладу та девіантної поведінки.
Західноевропейська, за своїм змістом соціально-структурна концепція подає маргінала як людину озлоблену на всіх і все, радикальну в своїх поглядах. Така людина спрямована на антисуспільну поведінку. Їхнє невизначене межування зумовлено тим, що вони самостійно відсторонилися від інституційної соціальної структури, від пануючих у суспільстві правових, моральних, релігійних, побутових норм життя, або цьому сприяла їхня фізична чи психічна нездатність.
Ці підходи фіксують фактично одне й те саме: маргінальність за своєю природою є явищем, нерозривно пов'язаним із певними суспільними процесами. А саме: з процесами взаємодії, взаємопроникнення культур і певної дезорганізації суспільного організму в силу розриву соціальних зв'язків між індивідом і соціальною спільнотою - групою, класом, нацією, словом тим, що стосовно індивіда постає цілим.
Таким чином, маргінальність носить суперечливий характер. І може мати різну вартість, може бути оцінене як негативно, так і позитивно. Маргінал може репрезентувати і покидьки, “дно” суспільства, але й може бути на вістрі суспільних перетворень. Тому в маргінальну ситуацію можуть потрапляти різні індивіди, з різним напрямком життєвої перспективи і, таким чином, з різним особистим внеском у загальну “комору” суспільного розвитку.
Література: 1. Анціпенка А. Маргінали та маргінальна свідомість // Ї – 2000. – № 18. 2. Бродецька Ю. Ю. Концепт “маргінальності” у теоріях західних дослідників // Грані – 2000. – № 6. 3. Омельченко А. В. Социально-психологические аспекты изменения поведения личности в период перехода к рыночной экономике // Экономист – 1999. - № 6.
